"Потрібно перестати жаліти ветеранів, натомість їх слід поважати", — військовий Олександр Терен про адаптацію ветеранів та автобіографічну книгу за лаштунками "Пісні мого життя" (ексклюзив)
Герой проєкту "Пісня мого життя" Олександр Терен про підтримку ветеранів від держави й суспільства, а також про написання книжки про будні на війні.
Щонеділі о 21:00 на телеканалі “1+1 Україна” транслюють проєкт "Пісня мого життя", ведучою якого є Катерина Осадча. Гостем нового випуску став ветеран російсько-української війни, який втратив на фронті обидві ноги, Олександр Терен. Ексклюзивно для сайту 1+1 він розповів, як потрібно сприяти адаптації військових у суспільстві, а також поділився подробицями написання автобіографічної книжки "Історія впертого чоловіка", у якій описані будні на війні.
На початку повномасштабного вторгнення ви пішли добровольцем на фронт. Розкажіть, як прийняли це рішення? Як до нього поставилися близькі?
Близькі мене не відмовляли, до цього рішення я їх готував заздалегідь. Ті погляди, які керують моїм життям, спонукали мене без роздумів зробити вибір — піти на війну.
Це свідомий вчинок свідомого громадянина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тіна Кароль у "Пісні мого життя" пригадала найбільшу поразку на початку кар'єри
Чи відчуваєте ви підтримку від держави та суспільства у зв’язку з отриманими на війні травмами?
В цілому так, бо все моє лікування та реабілітація відбувалися за кошти держави. Звичайно, були певні бюрократичні моменти, які можна було б спростити, щоб полегшити цей процес для ветеранів. Але я сподіваюся, що над цим зараз працюють, і я також намагаюся бути корисним.
Українці все більш відкрито ставляться до військових та ветеранів, стають більш розуміючими. Але потрібно перестати жаліти ветеранів, натомість їх слід поважати.
Як, на вашу думку, наші громадяни мають сприяти адаптації військових?
Потрібно розуміти, що коли ветерани повертаються в суспільство, вони повинні чимось займатися. Хтось не може повернутися до своєї попередньої роботи в силу певних обставин, поранень або психологічних змін. Тому головне — це адаптовувати робочі місця.
Кожен бізнес повинен розуміти, що людина пішла з роботи на війну, щоб захищати нас, а тепер потрібно або адаптувати її робоче місце, або запропонувати нову посаду.
Розкажіть про вашу автобіографічну книжку. Як виникла ідея її написання?
Я писав короткі тексти в інстаграмі про свої будні на війні. В якийсь момент люди почали просити більшого і фактично вимагати написання книги. Тому так трапилося, що я піддався на цю маніпуляцію і все-таки почав писати у жовтні 2022 року, а в серпні 2023 вже закінчив. У книжці я поділився буднями, звичайними днями на війні.
Що під час написання давалося найважче? Які моменти було найскладніше описувати?
Звичайно, не все давалося легко. Не завжди я знаходив сили та натхнення для написання, тому інколи фактично змушував себе сідати за книжку. У мене вже тоді було доволі активне життя і було складно знайти час. Інколи я міг не писати цілий місяць, але завдяки людям, які постійно питали, коли вийде книжка, я дописав.
Раніше у вас був письменницький досвід?
Ні, мої пости в інстаграмі — це мій перший досвід. До того я не писав ані віршів, ані прози.
Як вам вдається підтримувати бойовий дух?
Якщо настрій людей навколо мене бойовий, і вони налаштовані щось робити, це сприяє і моєму бойовому настрою.
Не можна давати собі слабину у такий важкий час. Опустити руки й нічого не робити — це найгірше. Гірше за це може бути тільки зрада.
Яку композицію загадав Олександр Терен та з якою історією вона пов'язана, дивіться у новому випуску “Пісня мого життя” на телеканалі “1+1 Україна”.
